‹ Назад

 

Сьогодні ми схиляємо голови в скорботі та вдячності, ушановуючи пам’ять земляка зі Старобільщини, мужнього воїна-прикордонника, вірного сина України — головного сержанта Віталія Олександровича Жука, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави.

 

Віталій народився 15 липня 1993 року в селі Розсохувате Марківської громади, що на самому кордоні з росією. Зростав у щасливій, люблячій родині Наталії й Олександра Жуків. Рідні — мама та молодша на рік сестричка Аліна — коротко, але промовисто характеризують його одним словом: «Добряк». Матір згадує, що з Віталієм ніколи не мали жодних проблем: ані з однолітками, ані з навчанням. Він був надзвичайно світлим хлопцем, лагідно звертався до батьків «мамуль», «папуль», дуже любив сестру, а свою маленьку племінницю Нікусю просто обожнював.

 

У 2011 році Віталій Жук закінчив Марківську гімназію, після чого вступив до Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Навчався старанно й наполегливо, здобувши спеціальність «Соціологія» та отримавши диплом із відзнакою.

 

У 2017 році Віталій став на захист Батьківщини, вступивши до лав Державної прикордонної служби України. Був зарахований на посаду кулеметника до відділу прикордонної служби (ВПС) «Біловодськ» 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса. Разом із побратимами в складі свого відділу він героїчно стримував наступ ворога на Донеччині в найважчі дні початку повномасштабного вторгнення.

 

Для родини найважчим випробуванням стало чекати звісток із фронту. 22 травня 2022 року мама отримала від сина коротке повідомлення: «Мам, все норм». А наступного дня настала тиша, яка перетворилася на липкий чорний морок для всієї родини. Майже півтора року виснажливого очікування рідні молилися та плакали. Сестра Аліна не давала собі права на розпач: писала, їздила, телефонувала й стукала в усі двері, аби дізнатися бодай щось про долю брата.

 

Лише в жовтні 2023 року родині офіційно повідомили трагічну звістку. Головний сержант Віталій Жук загинув смертю хоробрих 23 травня 2022 року — наступного дня після того, як дав рідним надію коротким повідомленням. Це сталося під час артилерійського обстрілу поблизу міста Лиман Донецької області під час зміни позицій. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, мужньо виконуючи свій обов’язок перед Україною.

 

За особисту мужність і героїзм Віталія нагороджено відзнакою «За оборону України» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 

Поховали Героя 2 листопада 2023 року на Краснопільському кладовищі в місті Дніпрі.

 

Світла пам'ять і вічна слава Герою!